* * *
Не видно берега у сивій млі.
За нею, ген – дари і насолоди.
І ми забудем давні недогоди,
Як рідних гір побачимо шпилі.
Далека путь до світлої землі!
Таять підступність рифів чорні води,
Багато бур і небезпек негоди
Збороти мусять наші кораблі.
Які ми будем там? Тяжка наруга
Серця стоптала нам – і років злих
В душі ридає незнищенна туга.
Вона зсушила вицвіт дум моїх,
І я боюсь країни запашної
Не отемнити власною труною.
1931
***
Туманы дольный брег заволокли.
Отраду прячут их покойны своды.
И мы забудем давние невзгоды,
Зубцы родимых гор найдя вдали.
Не близок путь до радостной земли !
И рифы притаились в черных водах,
Но всё-таки стремят сквозь непогоду
Свой дерзкий бег скитальцы-корабли.
Кем станем там? Позорное наследье
Сердца попрало - голосами вдов
В моей душе рыдает лихолетье,
Раздумий цвет не принесет плодов.
И я боюсь, что вотчин изобильных
Не осеню крестом своим могильным.
* * *
Прекрасні дні, в минулім потонулі!
Ще образ ваш не стерся, не поблід:
Іду в ліси, де мій зостався слід,
І знов мені шумлять дерева чулі.
Я бачу блискавичний біг козулі,
Таємну папороть і тихий глід,
Суниць я бачу ароматний плід
І п’ю блаженним слухом клич зозулі...
Враз барви щастя гаснуть. У пітьмі
Квадрат вікна біліє. Чорні ґрати,
В залізні двері. Тиша. Я – в тюрмі.
О духи! Я не хочу тут конати,
Я – волі син. Порвіть погубну сіть!
Я плачу, я благаю, поможіть!
1939
***
Былые дни, ваш образ сохранится !
В моей душе живет он каждый миг.
Дубравы той, где бегал, невелик,
Мне шум деревьев ласковый приснится.
Косули здесь мелькают, как зарницы,
Боярышник цветет, и ярок блик
На землянике, пью кукушкин клик
Блаженным слухом, будто из криницы.
Но краски блекнут. Узник я теперь.
Квадрат окна, зарешеченный часто,
Тюремная не ворохнется дверь.
Тебе взываю, о, духовный пастырь !
Прошу, порви свой пагубный силок !
Я плачу, умоляя потолок !
|
|
||
| Новости Энциклопедия переводчика Блоги Авторский дневник Форум Работа Декларация Поиск О нас пишут Награды Читальня Конкурсы Опросы | ||